Розірвання шлюбу та поділ майна як невід’ємна його складова

Розірвання шлюбу та поділ майна як невід’ємна його складова

За даними Міністерства юстиції України в 2019 році в Україні було зареєстровано понад 38000 розлучень. Статистика свідчить, що в абсолютних цифрах це набагато менше ніж за попередні роки. Незважаючи на це, життя – річ мінлива і з проблемою неможливості зберегти сім’ю, нажаль, може зіткнутись будь-яке подружжя.

Чималий відсоток розлучень супроводжується не лише формальною державною реєстрацією розірвання шлюбу, а й тривалим та виснажливим поділом спільно нажитого майна.

Причинами цього є не тільки неможливість домовитися про справедливий розподіл майна, а і, власне, недомовки чоловіка і дружини на стадії придбання майна, неврахування правових наслідків того або іншого способу набуття власності. Адже, перебуваючи в щасливих сімейних відносинах, ніхто і не думає про можливість розлучення, та кожний з подружжя схильний промовчати і піти на певні поступки, тим самим створюючи підґрунтя для майнового конфлікту.

Лише незначна частина осіб укладають шлюбні договори, що в майбутньому може допомогти уникнути тривалих майнових суперечок. Причина криється, напевно, в досить консервативному погляді у суспільстві на інститут шлюбу.

Отже, найбільш розповсюдженою ситуацією, з якою стикається колишнє подружжя, є розподіл майна в судовому порядку, оскільки взаємної домовленості про такий поділ немає.

Які ж типові помилки і хибні висновки супроводжують такі процеси?

В першу чергу, звернімо увагу, що титульний володілець майна, тобто особа записана у правоустановчому документі, часто помилково вважає себе єдиним власником. Оформивши розірвання шлюбу, навіть у позасудовому порядку, «колишні» просто «забувають» врегулювати розподіл майна. З цього приводу слід наголосити, що Сімейним кодексом України чітко визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Наслідком неврахування цих положень є ситуація, коли власник, вказаний у правоустановчому документі, вирішив розпорядитися майном, проте несподівано для себе дізнається від нотаріуса про необхідність отримання згоди колишнього чоловіка чи дружини на таке відчуження.

Для уникнення таких непорозумінь, процес розірвання шлюбу за наявності спільно нажитого майна, особливо нерухомого, повинен супроводжуватися його поділом. Слід зазначити, що судовий процес може бути об’єднаний як в одне провадження (розірвання шлюбу і поділ майна), так і відбуватися окремо. Другий варіант є особливо актуальним в умовах високої завантаженості судів, оскільки процес розірвання шлюбу значно простіший і не потребує тривалого з’ясування обставин. Натомість процес поділу майна може супроводжуватися проведенням експертиз, допитами свідків, витребуванням доказів. Тобто, якщо є нагальна потреба у розірванні шлюбі, об’єднувати у цей же судовий процес вимоги про поділ майна не варто.

Іншою розповсюдженою проблемою є нерозуміння самої суті спільної сумісної власності подружжя. За приписами чинного законодавства майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Проте, на практиці придбання майна за час шлюбу не завжди здійснюється за спільні кошти подружжя. Розповсюдженим явищем є купівля майна за грошові кошти, що подаровані близькими родичами одного із членів подружжя. Але сам факт дарунку зрідка коли оформляється документально, а в підсумку право власності на майно підтверджується договором купівлі-продажу, що за загальним правилом свідчить про набуття його за спільні кошти. В подальшому, при розподілі майна в судовому порядку, довести обставини набуття грошових коштів дуже складно, а іноді і взагалі неможливо.

Отож, у випадку придбання майна під час шлюбу за власні кошти (наприклад, подаровані, успадковані, набуті до шлюбу), радимо належним чином документально зафіксувати цей факт.

Хоча розірвання шлюбу не припиняє режиму спільної сумісної власності набутого майна, не варто забувати і про строки позовної давності. Відповідно до вимог ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Поряд з цим, цією ж нормою визначено, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, сам по собі факт розірвання шлюбу ще не свідчить про початок перебігу строку позовної давності. Наприклад, другий з подружжя продовжував проживати у спільній квартирі після розірвання шлюбу, а реальне порушення його майнового права відбулося пізніше, припустімо у зв’язку з недопуском до такого майна (заміна замків, фізичний недопуск тощо). Але не радимо зволікати і затягувати з ініціюванням процесу розподілу майна, оскільки факт розірвання шлюбу є обставиною майже безспірною, підтвердженою документально, а доводити обставини недопущення до майна, тобто порушення свого майнового права, вкрай складно.

Підсумовуючи, зазначимо, що хоча процес набуття, розпорядження, поділу спільної сумісної власності детально врегульовано на законодавчому рівні, судова практика в цій сфері є досить мінливою, а кожна ситуація індивідуальною. Особливо, коли спільна власність складається з декількох дороговартісних об’єктів, а конфлікт між колишнім подружжям підігрівається родичами як з однієї, так і з другої сторони. Тож не варто нехтувати професійною правничою допомогою під час поділу чи придбання майна. Залучення фахівців допоможе зекономити час та, навіть провести справедливий поділ у позасудовому порядку із застосуванням механізму медіації.